Свято Меланки

Маланкування

Маланку святкують 13 січня відповідно до Григоріанського календаря, на який Україна перейшла 1918 року. За "старим стилем" Маланка припадала на 31 грудня, тобто була новорічним святом.

Маланкування

Давня назва цього свята — Щедрий вечір, а свою сучасну назву воно отримало через те, що збігалося із християнським святом преподобної Меланії — черниці та меценатки, яка жила у V столітті в Римській імперії. Її вважають першою зі знатних римлянок, яка з юних років линула до Христа, та жадала тілесної непорочності, хоч її заможні батьки бачили в дочці спадкоємицю й продовжувачку роду.

Маланкування

У 397 році Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Пініана і просила чоловіка жити у непорочності, але він захотів мати дітей. Скоро Меланія народила дівчинку, а пізніше і хлопчика, який після хрещення помер. Бачачи страждання дружини, Пініан просив Бога зберегти їй життя і дав обітницю жити у непорочності. Невдовзі померла і їх дочка.

Меланкування

Напорочні залишили Рим, для них почалось нове життя. Пініану було 24 роки, а Меланії — 20. Вони почали відвідувати хворих, приймати подорожніх, щедро допомагати бідним, допомагали старцям і монастирям. На їхні кошти було збудовано багато храмів і лікарень. Свята переписувала священні книги і роздавала їх бідним. 

Меланкування

У той же час свята Меланія сама зшила собі власяницю і носила її, не знімаючи. Після подорожі в Єрусалим та Єгипет, де свята відвідала багатьох отців-пустельників, Меланія поселилась на горі Єлеонській у самотній келії. Помалу біля келії виник монастир, де зібралось близько 90 дівиць. Меланія також збудувала на горі Вознесіння Христового чоловічий монастир. Меланія приймала усіх, що звертались до неї за врозумленням. 

Меланкування

У церковному календарі день преподобної Меланії завершує річне коло, а день св. Василя Великого його починає. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві Меланію і Василія, перетворивши їх у стійку фольклорну пару, яка в українській традиції є головними героями цього свята: Меланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні урочистості та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки. З ними ходить також "масовка": Коза, Жид, Лікар тощо. Вони виконують особливі пісні, які називаються щедрівками і вітають господарів із настанням Нового року, бажаючи усіляких гараздів у майбутньому. Кожна господиня приготовляла на це свято „книші“ (пироги, начинені картоплею і гречаною кашею), ковбаси, кров'янку, вареники та інші смаколики.

Меланкування

Хлопці засівають, щоб щедрим-родючим був прийдешній рік. Взагалі меланкування - справа традиційно суто хлопчача-чоловіча: дівчата, за давнім віруванням, щастя не приносять, а тому посівати дівчатам не годиться. Також важливо, щоб на Василя першим вам зустрівся чи першим зайшов у вашу оселю чоловік, бажано не рудий. І хай вам буде щастя!

Бажаю вам щастя,

Бажаю вам миру,

У серці – любові,

А в хаті – добра!

Меланкування

Читайте також: 

Болгарські кукері

Чому в Єгипет?

Єгипет, Ель Гуна

Єгипет - одна з небагатьох відкритих зараз країн - країна з теплим морем і давньою історією. 

Його історія налічує більше 40 століть. Раніше його частини називали "Земля мотики", Та-Мері, а також Ке-Мет - "Чорна Земля". Була й поетичніша назва "Земля ока Гора". Стародавні греки дали цій країні назву Єгипет, що означає "загадка, таємниця", хоча варіантів перекладу цього слова багато. 

Найтаємничіша для нас сучасних - давня єгипетська релігія. Вона здається набором якихось чудовиськ. Боги з людськими фігурами, але з головами то мавпи, то барана, то яструба, то шакала. Боги в образі жука-гнойовика, кішки, жаби... У туристів складається враження, що єгиптяни були не надто розбірливі в тому, чому поклонятися, і обожнювали все, що потрапляло під руку: Сонце, корову, Ніл, місяць, кішку, вітер, гіпопотама... Геродот виявив що у єгиптян найбільше число богів, найчудовіші храми, найурочистіші обряди і найсуворіше дотримання релігійних приписів. 

Наприклад, жителі Фів, вважаючи крокодилів священними, тримали ручного крокодила на господарці. У вуха цьому крокодилу вдягали сережки із золота, а на передні лапи надягали кільця. Йому подавали особливо призначену священну їжу і, поки він жив, вельми дбайливо доглядали за ним, а після смерті бальзамували і ховали в священних покоях. Почесті стародавні єгиптяни віддавали і рослинам: найбільшою пошаною користувалися сикомори і лотоси. Дощ вони шанували як сльози з очей бога Ра. Богом вважали і грунт, і камені, і Сонце... Єгипетська релігія здавалася сукупністю найнеймовірніших уявлень - фантастичних, заплутаних, а іноді і абсурдних. 

Єгипет

Абсурдним нам живим видається давньоєгипетський культ мертвих зі складними обрядами муміфікації та напханими коштовним начинням гробницями, нереального масштабу та складності будівельних робіт. Видається, що своїм земним мешканцям єгиптяни приділяли набагато менше уваги, ніж гробницям, а їх життя полягало, перш за все, в приготуванні до смерті. З іншого боку, в Єгипті стверджували: немає брехні, рівної смерті. Немає нічого більш помилкового, ніж смерть. Смерть не кінець, а лише перехідний етап до нової форми життя - життя вічного. 

Процес пізнання істини у давніх єгиптян був особливий. Для них характерна множинність підходів при поясненні тих чи інших явищ. Їх уявлення не були хаотичними, але ґрунтувалися на гармонії. Їх світ не знав стереотипів, і зрозуміти його з усім різноманіттям відтінків могли тільки справжні філософи.

Подібно до того, як туристичний символ Єгипту - сфінкс, так філософський - шлях. Піраміда - це дорога з каменю, яка, постійно звужуючись, веде до усипальниці. У міру просування розміри приміщень зменшуються; одночасно підвищується рівень підлоги, а стеля опускається все нижче. Чим меншими стають приміщення, тим більше згущується темрява. У внутрішніх покоях панує повний морок, і тільки крізь деякі вікна-щілини, прорубані під стелею і в стінах, проникають промені світла. Рядами тягнуться нескінченні рельєфи і стінопис, алеї сфінксів з левовими і баранячими головами, потужні стіни, ліс колон... 

Єгипет, Ель Гуна

Єгиптяни сприймали свою Батьківщину як величезний храм, будинок, де живе Бог з безліччю ликів. 

Спосіб єгипетського мислення надто відмінний від нашого: сила нашої думки - в розумі, а єгипетської — в серці; недарма для «серця» і «розуму» у них одне слово — «серце».

Ось звичний набір уявлень про Єгипет, що кочує з однієї книги в іншу: відстала і аморфна маса населення, задавлена забобонами і екзальтована жерцями, досконально розроблений механізм примусу, мегамашина державної влади з відпрацьованою технологією управління людьми, кожен з яких, без обличчя та імені, виконує певну функцію, завдання, щоб здійснювати грандіозні плани амбітних правителів. Задушливе, сумне життя на тлі величезної плоскої долини, оточеної пустелями і скелями, покритої безструктурним мулистим ґрунтом. Тяжкі випаровування Нілу, повільний перебіг його вод... Так зручніше дивитися на те, що незрозуміло, і це погляд переляканих, які бояться незвичного і невідомого. Нам важко осягнути відмінний від нашого спосіб життя. Нам нелегко уявити собі величезну сім'ю людей, пов'язаних, незважаючи на відмінності, справжньою дружбою і єдністю. Людей дуже простих і одночасно глибоких, живих і гарячих. Людей, для яких головний Закон втілювало Сонце. Це так красиво і просто: сонце встає і сідає, квіти розпускаються і в'януть. Народження з одного боку. Смерть з іншого. Смерть прихована в народженні. І те, і інше — одне і те ж.

Єгипет, Ель Гуна

Текст на основі статей з Інтернету.

Читайте також: 

Єгипет 3S