Ефект Більбао

Музей Гуггенхайма в Більбао

У 1997-му році в місті Більбао на півночі Іспанії король та королева урочисто відкрили музей Гуггенхайма (Guggenheim Bilbao Museoa) — музей сучасного мистецтва. Оригінальність дизайну перетворила це місце в яскраву пам’ятку, яка вдихнула в провінційне на той час місто нове життя. За перші три роки роботи музею туристи, які відвідали Більбао, залишили там понад 100 мільйонів євро у вигляді регіональних податків, окупивши витрати на будівництво. 

Музей Гуггенхайма в Більбао

Музей Гуггенхайма в Більбао вважається найвпливовішою спорудою сучасності. 2017 року відвідувачів музею вже налічувалося близько 7 мільйонів, з яких 60 відсотків - іноземці. Це сприяло збереженню близько 4500 робочих місць, головним чином у транспорті, готелях, ресторанах, барах, кав'ярнях та закладах роздрібної торгівлі Більбао. Музей допоміг місту заробити додану вартість на суму понад 1,2 млн. євро, що призвело до збільшення податкових надходжень до 200 млн. євро. Нарешті, «ефект Гуггенхайма» також був не лише економічним, а й психологічним: музей сприяв формуванню громадянської гордості. 

Музей Гуггенхайма в Більбао

Музей Гугенхайма в Більбао спроектував канадсько-американський архітектор Френк Гері, який виграв конкурс у двох інших архітекторів. Гері пізніше згадував, що його попросили спроектувати "знакову" споруду, звернувшись до нього словами: "Містере Гері, нам потрібен оперний театр Сіднея. Наше місто вмирає".

Танцюючий будинок (Джинджер і Фред) Френка Гері у Празі

Френк Гері (Frank Gehry) — канадсько-американський архітектор, відомий апологет деконструктивізму в архітектурі. Будівлі Гері по всьому світі стали атракторами для туристів. До найвідоміших робіт Гері відносять Walt Disney Concert Hall в Лос-Анджелесі; Experience Music Project у Сієтлі, Танцюючий дім у Празі та Cinémathèque française в Парижі.

Cinémathèque française

Френк Гері лауреат Прітцкерівської премії 1989-го, а в 2010-му Vanity Fair відзначив його як «найважливішого архітектора нашого часу».

Цікаво, а який ефект "Моста Кличко" у Києві? Коли окупиться 306 мільйонів потрачених гривень? Чи значно побільшає туристів? В контексті карантину 2020 на ці питання відповісти ще важче. Будемо сподіватися.

Міст Кличко

Читайте також: Барселона, Барселона, Барселона!!!

Подорож і щастя

Мальта, 2019

Задоволення, яке ми отримуємо від поїздок, можливо, залежить більше від думок, з якими ми подорожуємо, ніж від місць, до яких ми подорожуємо.

Мальта, 2019

Туристичні агенти поступали б розумніше, якби питати нас, що ми сподіваємося змінити в нашому житті, а не просто куди ми хочемо поїхати.

Мальта, Гозо, 2019

Ми надто оптимістичні коли дивимося на зображення якогось красивого пейзажу і уявляємо собі, що в такому чудовому місці неодмінно будемо щасливі і для цього нам достатньо лише там опинитися. 

Мальта, 2019

Насправді ж здатність людини отримувати щастя від подорожей залежить від задоволеності потреб у розумінні, в любові, в самовираженні й повазі. Ніякі прекрасні тропічні сади, ніякі розкішні готелі на найпрекрасніших пляжах не доставлять нам радості, якщо ми раптом виявимо, що в наші стосунки з коханою людиною закралася недовіра чи нерозуміння.

Мальта, Гозо, 2019

Поганий настрій здатен звести нанівець позитивний ефект цілої подорожі. Сидячи вдома, ми готові проклинати погану погоду і убогість навколишніх пейзажів, але, опинившись на тропічному острові, ми раптом усвідомлюємо (чомусь неодмінно після сварки в шикарному бунгало під яскравим блакитним небом), що ні безхмарне небо, ні чарівність нашого тимчасового житла самі по собі не здатні зробити нас щасливішими.

Дорожний знак, Мальта

Один раптовий спалах гніву з легкістю нівелює всі задоволення і переваги, яких ми чекали від екзотичних місць. 

Мальта, 2019

Домінуючим поштовхом до зустрічі з красою є бажання впіймати її, володіти нею і приділяти їй вагу в житті. Існує бажання сказати: «Я був тут, я бачив це, це мало для мене значення».

Мальта, 2019

Є якась чистота як в спогадах, так і в передчутті відвідин того чи іншого місця - саме у спогадах і очікуваннях це місце знаходить свою справжню цінність.
Текст за книгою Алена де Боттона "Мистецтво подорожі", а від себе можна додати, що карантин колись закінчиться, кордони відкриються, літаки злетять, а тому "Подорожуйте, так цікавіше жити!". 

Читайте також: Мальта 2019: очікування і враження

На фонє Ейфєлєвой башні...

На фонє Ейфєлєвой башні...

До пандемій-карантинів всі хотіли в Париж. Коли я назвав "найромантичніше місто" сірим і нецікавим, мене мало не захейтили френди. "Паріж залатой" - аргументували вони. "Їх" було багато: за допандемійною статистикою щорічно Париж відвідували близько 25 мільйонів туристів. Практично кожен з них повертався додому з фотографіями себе коханого на фоні Ейфелевої вежі. "Ленінград" не дурно пісню написав: "На фонє Ейфєлєвай башні с айфона селфі за...такдалі". Бо "іначє" ніякий це не "ваяж?" ... 

Тенденція їздити в ті ж місця, робити однакові знімки "на фонє" зародилася ще задовго до нас... 

Стандартизація подорожей почалася в XVIII столітті, коли путівники вперше радили туристам відвідувати найбільш «мальовничі» краєвиди, які виглядали, як картини. З появою Kodak в 1888 році туристи змогли швидко натиснути на кнопку і зафіксувати спогад, більш-менш ідентичний реально баченому.

Вінтажна реклама подорожі в Париж

Приїхавши додому і все роздрукувавши, можна було всім показувати. "Всі" заздрили. Так живопис і фотографія розкручували пам'ятки. Люди регулярно бачили зображення на листівках і календарях, в газетах і журналах, то не дивно, що ті самі місця стали найбільш бажаними і їх почав розкручувати бізнес - від туристичного до порнографічного.

Весь сенс був не в тому, щоб бачити на власні очі, а в тому, щоб зробити таку ж фотографію, як у всіх. В найфотогенічніших місцях почали малювати позначки, гіди підказували і туристи ставали в чергу, щоб там сфотографуватися, виконуючи належний ритуал. Наприклад, підчас нашої останньої подорожі в Жироні, треба було вилазити на спеціальні східці і цілувати дупу якогось історичного чудовиська. 

Фото з Жирони

Дуже оригінальне фото з Жирони

Чому туристи не можуть зробити кілька кроків убік і цілувати щось інше деінде? Бо нема шаблону. 

З сучасними технологіями слідувати шаблонам ще простіше - туристичні додатки вам підкажуть, що "маст сі" і де "маст мейк а пікчер", щоб всюди відмітитися і викликати заздрість у лайкашів, які миттєво зацінять наскільки ти крутий. 

І правильно, не в нетрях же селфитись: хто зрозуміє, що то не які-небуть Бровари чи й Троєщина? Тому туристи їздять від пам'ятки до пам'ятки, щоб зробити ті самі фотографії. Цей сценарій, повторюваний знову і знову мільйонами, відображає те, як не подорож фіксується камерою, а камера формує подорож. Селфі допомагають нам не стільки відкривати світ, скільки закривати його собою коханим. Ми підганяємо все під наші рамки: якщо ми на фоні Мони Лізи вийшли невдало, то "деліт" ту Мону Лізу. 

На фоні Мони Лізи

Вийти з цього шаблону дуже складно. Навіть якщо розумієш, що дурість стояти чергу до Мони Лізи, що селфі на її фоні буде банальним, "гугл-меп" все одно приведе ло Лувру, рука потягнеться до телефона, а мозок проситеме: "Знімай! Будуть лайкати!". Без цього похід в Лувр неповноцінний.

Фотографія робить світ "підкореним", ніби меншим, а чи робить вона нас більшими? Як би цинічно це не звучало, але «зафіксувати» також означає «профукати». Замість шукати секрети посмішки Мони Лізи, ми шукаємо фотогенічні ракурси "на фоні". Навіть "англійські вчені" довели: ми менше бачимо і гірше пам'ятаємо те, що фотографуємо. 

Більшість туристів не прагнуть серйозно ні зрозуміти, ні запам'ятати те, заради чого приїхали: хто ту Мону Лізу розгадає та й кому це потрібно. Фотографія ж "на фоні" - це як диплом власної "крутизни": тиць і "Паріж пакарьон". А якщо ви ще й Пізанську вежу випрямили, то "ціни вам нема"...

Оригінальні пози в Пізі

Дивіться мої фото з Гоа: 

ADORABLE INDIA

Стати частиною краси

Мілан, Duomo di Milano

Виявивши в безпосередній близькості щось по-справжньому красиве, ми мимоволі відчуваємо бажання заволодіти цією красою, отримати її в своє розпорядження і наситити нею своє життя. Як же нам часом хочеться мати можливість сказати: "Так, я тут був, я все це бачив і оцінив цю красу!" Але краса - субстанція, що постійно вислизає, часом її зустрічаєш там, де їй, здавалося б, зовсім не місце, або, наприклад, в тих місцях, куди явно ніколи не повернешся. А ще частіше її поява виявляється наслідком неймовірного збігу безлічі факторів, таких, як пора року, освітленість і погода.

Duomo di Milano

Duomo di Milano

Glovo, Duomo di Milano

Як же тоді досягти володіння красою, як назавжди зберегти для себе поїзд, що мчить... або вид на англійську долину? Певні можливості в цьому відношенні дає фотоапарат. Фотографування може в якійсь мірі втамувати спрагу володіння, породжену красою того чи іншого місця. Наша тривога з приводу того, що спогади про прекрасний момент зітруться в пам'яті, крок за кроком відступає з кожним клацанням затвора. До речі, ефект можна спробувати посилити, особисто сфотографувавшись на тлі того чи іншого красивого місця. Сенс цього майже ритуального фотографування, напевно, виражається в простому, але по-своєму витонченому постулаті: таким чином людина сподівається зберегти красу в собі, зберігаючи хоча б візуально себе в ній. 

Людина сподівається зберегти красу в собі, зберігаючи хоча б візуально себе в ній.

Стоячи біля підніжжя колони Помпеїв в Олександрії, взагалі можна навіть спробувати надряпати своє ім'я на гранітному постаменті, слідуючи, таким чином, прикладу флоберівського друга Томпсона з Сандерленду. ("Неможливо подивитися на колону і не побачити ім'я Томпсона, а отже, неможливо не згадати його, не подумати про нього. Цей кретин став частиною пам'ятника і залишиться з ним навічно... всі дебіли світу в тій чи іншій мірі є Томпсонами з Сандерленда».) Більш скромним і куди більш розумним кроком буде покупка сувенірів - якої-небудь місцевої керамічної миски, лакованої шкатулки або пари сандалій (Флобер, до речі, купив собі в Каїрі три килими). Це допоможе нам зберегти більш яскраві спогади про минуле і втрачене — точно так само, як залишився в медальйоні локон коханої, що пішла до іншого.

Ален де Боттон "Мистецтво подорожувати".

Duomo di Milano

Читайте також: Вештатися по Брюгге

Чому ми подорожуємо?

Коло Музею картоплі фрі, Брюссель

…І хоча від туристичної поїздки люди часто втомлюються більше, ніж від роботи, залишатися вдома, коли у тебе відпустка, вважається «неправильним» для нормальної людини. На людей, які проводять відпустку вдома, дивляться з жалем і презирством, як на обмежених провінціалів або невдах, які відчувають матеріальні труднощі.

З іншого боку, незважаючи на обов'язковість туристичного досвіду для сучасної людини, вже від самого зародження поняття "турист", воно передбачало критичне і дещо глузливе ставлення до цієї людини. Ще Сенека засуджував людей, «розбещених легким життям, які роз'їжджають в пошуках самі не знають чого». Стендаль іронічно вважав «туриста» пародією на естета, який присвятив життя служінню прекрасному. Турист дивиться на картину, а не споглядає її, поспішає побачити все підряд без розбору. Сьогоднішній турист ще поверховіший - йому головне заселфитись.

Музей мистецтв, Брюссель

Про туристів прийнято говорити тоном культурної і моральної переваги. Причому цей тон засвоїли навіть самі туристи. Вони вічно скаржаться на натовпи туристів, що заважають їм насолоджуватися пам'ятками Венеції або красотами Ніагарського водоспаду. Причому позицію моральної переваги одних туристів над іншими забезпечує не те, що вони розсудливо залишилися вдома, а те, що вони, на відміну від «масового туриста», що задовольняє поверхневими враженнями і підробленими реліквіями, долучилися до «справжнього» — унікального і «правильного» туристичного досвіду.

Музей мистецтв, Брюссель

Сучасний туризм являє собою складний ритуал зі своїм жорстко розробленим сценарієм, за відступ від якого турист піддається остракізму з боку своїх побратимів. Якщо американець вирушає до Європи, він "повинен побачити" Париж. У Парижі турист просто зобов'язаний побачити Собор Паризької Богоматері, Ейфелеву вежу і Лувр. У Луврі він "повинен побачити" Венеру Мілоську і Мону Лізу і т. п.

Париж

Подібна обов'язковість поширюється не тільки на приємний, але і на «негативний» туристичний досвід. Якщо інші туристи скаржаться "Нічого особливого і цій Моні Лізі нема", то ви зобов'язані на власні очі в ній розчаруватись.

Турист взагалі завжди повинен бути напоготові, щоб замість «справжніх» пам'яток йому не підсунули «підробку».

Однак, незважаючи на часті розчарування, постійні підозри в тому, що його надувають, незважаючи на витрати, побутові незручності і реальні небезпеки, турист продовжує прагнути до незвіданих красот природи і культури. Що ж робить туристичний досвід настільки привабливим?


Автор книги «Турист. Нова теорія непрацюючого класу» Дін Макканел стверджує, що сам акт огляду визначних пам'яток залучає людину в коло звичних соціальних уявлень і тим самим допомагає їй сконструювати цілісну картину світу з доступних уривчастих вражень. Макканел вважає головною метою туриста зміцнення власної ідентичності, утвердження его: "Его - наріжний камінь будь-якої ідентичності. Якщо суб'єкт позбавлений его, він розпадається на мільйони незв'язних думок і вражень. ... Его відбирає чуттєві враження і ліпить з них реальність. Від'їзд з дому, розставання зі звичним колом сім'ї та друзів і подальше повернення в якості поліпшеної, особистості — це, мабуть, кращий стандартизований тест, який его винайшло для вимірювання своєї потужності".

Американський антрополог Нельсон Грабурн вважає туристичні поїздки сучасної людини світським еквівалентом священних свят, що розділяли час в традиційних культурах на два періоди — сакральний час свята і профанний час повсякденних обов'язків.

Для сучасної людини час теж ділиться на повсякденне життя, повне турбот і тягот, і «справжнє життя», яке звичайна людина купує собі ціною 11 місяців напруженої праці. Кордон між цими двома життями обставлений своєрідними ритуалами переходу (зборами, отриманням візи, проводами, «посидимо на доріжку», переведенням годин в літаку або розпиванням спиртного з незнайомим попутником в поїзді).

Аеропорт

Ритуали повернення менш святкові, але настільки ж обов'язкові: докладні звіти перед друзями, вручення подарунків близьким, демонстрація фотографій, сувенірів і бронзової засмаги товаришам по службі…

Сама подорож зазвичай проходить в режимі, який психіатри називають зміненим станом свідомості: надмірне збудження, ейфорія, напруженість, що межує з хворобливістю... Медична статистика свідчить, що у відпустці люди частіше хворіють і піддають своє здоров'я більшому ризику, ніж вдома.

Але ми ставимося до цього «часу свята» з іншими мірками, ніж до буденного часу. Ми готові ризикувати здоров'ям і навіть життям, довіряючи себе літакам, круїзним теплоходам або гірськолижним інструкторам. Сама подорож для нас еквівалентна ритуальному випробуванню героя, яке в традиційних культурах становить суть будь-якого священного свята.

Людина повертається з відпустки зовсім не відпочилою і повною сил. Вона повертається іншою. Вона приміряла на себе інше життя, відвикла від виконання звичних домашніх ролей і насилу втягується у виконання рутинних обов'язків. Якби не це почуття легкого відчуження, яке ми відчуваємо після повернення (іноді його називають культурним шоком), то в подорожах взагалі не було б ніякого сенсу.

Для одних "справжнє життя характеризується втечею зі світу безглуздої офісної рутини в чарівний світ справжніх чоловіків — сміливих, рішучих і мужніх, що підіймаються на гірську вершину або сплавляються на байдарці по швидкій річці. Для інших - втечею від дорослої відповідальності в світ дитячої свободи і спонтанності — пляжного байдикування, непомірної обжерливості, пияцтва і марнотратства.

Відпустка як святково-карнавальний період тимчасового зняття всіх соціальних табу, потурання собі і виконання бажань характеризується не тільки легкістю зав'язування «курортних романів», а й відмовою від фінансових обмежень. У масовій свідомості дуже популярна ідея про те, що на відпочинку «не можна економити», так само як «не можна економити» на весіллях, похоронах та інших сакральних подіях в житті людини.

Вітрина, Брюссель

Китайський соціолог Нін Ванг підкреслює піковий характер туристичного споживання, що відрізняється від раціональної і економної поведінки людини в звичайний час: "Це безвідповідальне і нічим не стримуване споживання, що конструює фантастичний або утопічний світ достатку і вседозволеності".

Спогади про добре проведену відпустку нагадують описану Фрейдом "роботу сновидіння", тобто конструювання зі своїх таємних бажань і ганебних слабкостей зв'язного сюжету і захоплюючої розповіді. Подібно до того, як фабула сновидінь створюється з обривків денних вражень, образів і метафор рідної мови та архетипів колективного несвідомого, «туристичний дискурс» конструюється з обривків культурних міфів, сучасних ідей, модних трендів і вічних цінностей.

У своєму есе про туризм історик Марк Бєлкін задає питання: "Навіщо потрібно дивитися картини? І чому картини, а не паркани, екскаватори, вітрини ветеринарних магазинів? Чим задається напрямок, кінцевий пункт подорожі? Звідки приходить бажання побачити Прагу, а не Хараре, або навпаки?" 

Нічна пральня, Брюссель

Турист рідко усвідомлює, які фактори вплинули на його вибір. Що в Парижі послало його до Лувру, а не на фабрику молочних продуктів, а в Болівії — на екскурсію про життя і побут індіанських племен, а не в поїздку по достопам'ятних місцях колоніальної історії? А що гонить у подорожі вас?

Текст - переклад-рерайтинг з інтернет-джерел. Фото всі мої. 

Читайте також: Повільно вмирає той, хто не подорожує

Іспанські Мадонни в костюмах

Мадонна

В Іспанії чи не в кожному храмі ми бачили статую Божої Матері, одягнуту в розкішну сукню, плащ-покривало і золоту корону. Читали, що такі Мадонни вбирають навіть у білизну. Одяг для статуй часто перешивали з принесеного прихожанками. Жінки давали Діві щось особливе: або дорогоцінні речі, або ті, що символізували якийсь ключовий момент у їхньому житті. Найчастіше дарували весільні сукні. А знаменита іспанська куртизанка кінця ХІХ століття Бель Отеро, коли була на піку слави і багатства, пересилала з Парижу в своє рідне місто старі сукні. Родичі, не знаючи куди дівати цю крикливо-блискучу розкіш, передавали речі приходському священнику, а той перешивав цей second hand на одяг для Мадонни.

Мадонна

Мадонна

Мадонни були не лише одягнені розкішно, часто їх статуї робили зі справжнім волоссям, виразним обличчям, макіяжем і навіть слізьми з очей.

Мадонна

Мадонна

Але костюми Для Діви Марії не просто перешивали, а й розшивали перлами, коштовним та напівкоштовним камінням, вишивали орнаментами, які символізували чесноти Богородиці: фіалки - скромність, лілії - чистоту, троянди - благодійність. 

Діва Марія

Одяг Богородиці також відображає кольори католицької літургії: білий для свят, зелений для щоденних служб, червоний для поминання мучеників, фіолетовий на Великий піст і чорний для жалоби.

Статуя Богородиці

В іспанських храмах є навіть окремі приміщення - camarin - маленька кімнатка, яка служить гардеробною Богоматері, де її переодягають для різних свят. Там можна побачити колекцію суконь, дорогоцінних прикрас і корон, головних уборів і всіляких цінних речей, в різні часи принесених в дар Богородиці. 

Статуя Богородиці

Читайте також ІСТОРІЯ КОСТЮМА: королева моди Марія-Антуанетта).

Головний собор Мадриду

Люсі Гутьєррез - відкриття з виставки "Фемінізм" в Барселонському музеї сучасного мистецтва

Виставка "Фемінізм" в Барселонському музеї сучасного мистецтва

Люсі Гутьєррес (Барселона, 1977) - ілюстратор-фрілансер. З моменту закінчення навчання в школі ілюстрації La Massana, в Барселоні (2001), вона працювала в області медійної реклами, та друкованих видань, а у вільний час працювала співредактором Garabattage, редакційною спеціалізацією якої була ілюстрація. 

Ілюстрація Люсі Гутьєррез

Після вторгнення в еротичну ілюстрацію Люсі співпрацювала з італійською редакцією Orecchio Acerbo.

Ілюстрація Люсі Гутьєррез

Ілюстрація Люсі Гутьєррез

У 2007 році вона деякий час жила в Нью-Йорку і з тих пір також зробила стрибок до цифрової преси, зокрема для онлайн-видання The New York Times.

Ілюстрація Люсі Гутьєррез

Ілюстрація Люсі Гутьєррез

Ілюстрації Люсі Гутьєррез не завжди феміністичні, але завжди дотепні і, здебільш, зрозумілі без будь-яких додаткових пояснень.

Ілюстрація Люсі Гутьєррез

Ілюстрація Люсі Гутьєррез

Ілюстрація Люсі Гутьєррез

Про "Фемінізм" у Барселоні ми ще напишемо. 

Читайте також: Музей дизайну в Барселоні (Museu del Disseny de Barcelona)